Хто входить у категорію безробітних

Відповідно до визначення міжнародних організацій - МАРНОТРАТ і ОЭСР безробітні - це люди, що не мають роботи, хто готовий приступитися до роботи й шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів або хто вже влаштувався на роботу, але ще не приступився до роботи. Так, США безробітними вважаються цивільні особи, які: 1) не мали зайнятості протягом тижня обстеження; 2) уживали зусилля знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів (або звертаючись безпосередньо до наймача або до послуг державної служби зайнятості, або до друзів); 3) особи, тимчасово звільнені, або особи, найняті на нову роботу, які повинні приступитися до роботи протягом 30 днів.

У Японії безробітним уважається той, хто не працював протягом тижня обстеження жодного години, у Великобританії - хто не має роботи протягом тижня обстеження, шукає роботу протягом цього тижня або не може шукати її через хворобу або хто чекає результатів переговорів про устрій на роботу.

Якщо визначення статусу безробітного в різних країнах приблизно однаково й збігається з визначенням міжнародних організацій, то відносно підрахунку числа безробітних є два методологічних підходи. Перший підхід складається у визначенні числа осіб, що відповідають статусу безробітного в період тижня обстеження (США, Японія). У Великобританії такий метод уважається дорогим і підрахунок чисельності безробітних ведеться по числу поданих заявок у державні служби зайнятості на допомогу з безробіття. Різниця в підрахунках по двох різних методиках, як показало обстеження, проведене навесні 1988 р., виявилася невелика: відповідно до міжнародної методології в країні налічувалося 2,37 млн. безробітних; відповідно до методології, прийнятої у Великобританії, - 2,41 млн. чоловік. Однак якісні розходження були істотними.

По міжнародній класифікації серед заявки, що подала, на допомогу з безробіття у Великобританії 630 тис. чоловік не підпали під статус безробітних, оскільки не шукали роботу й не могли приступитися до неї. З них 310 тис. чоловік заявили, що не хочуть працювати, близько 120 тис. чоловік сказали, що хочуть працювати, але не можуть приступитися до роботи в чинність різних причин; 210 тис. заявки, що подала, на допомоги могли працювати, але не шукали роботу, 60 тис. з них були впевнені, що не знайдуть роботу. Крім цих осіб ще 160 тис. бажаючих одержувати допомоги мали оплачувану роботу протягом тижня обстеження й тому вважалися зайнятими. У цих людей була низькооплачувана робота на неповний робочий тиждень. Разом з тим 750 тис. тих, хто відповідно до визначення МАРНОТРАТ і ОЭСР був безробітним, не подавали заявок на допомога з безробіття й не реєструвалися в службах зайнятості; 520 тис. із цього числа були жінки, 70% яким були замужніми й шукали роботу на неповний робочий час.

Таким чином, підрахунок чисельності безробітних по англійській методології більше простий, але він не точний відносно якісного складу безробітних і вимагає додаткових заходів контролю за поводженням осіб, що вважають себе безробітними й розраховують на матеріальну допомогу.

Інша справа, коли мова йде про працездатних осіб, які хотіли б, але не можуть працевлаштуватися і які в чинність цих об'єктивних причин не підпадають під статус безробітних.

Хто ж з тих осіб працездатного віку, хто хотів би, але не має можливості влаштуватися на роботу, не підпадає під статус безробітного?